Пліснява, цвіль та теплий ґрунт — світ до ери антибіотиків
Винайденню першого сучасного антибіотика можна завдячувати плісняві, яка допомогла Александеру Флемінгу відкрити пеніцилін. До появи антибіотиків світ протистояв бактеріальним інфекціям з допомогою природних засобів. Відомо, що за давніх часів:
греки та індіанці використовували цвіль та рослини для лікування інфекцій;
вавилонські лікарі зцілювали очі з допомогою суміші з жаб'ячої жовчі та кислого молока;
у Греції та Сербії для лікування ран та інфекцій традиційно використовували пліснявий хліб;
армія Шрі-Ланки брала з собою солодкі масляні тістечка, щоб зробити з них компрес для ран у походах. Вважалось, що масляні коржі мали подвійну лікувальну функцію: поглинали зайву вологу
та мали антибактеріальний ефект;
в Росії теплий ґрунт селяни використовували для лікування заражених ран.
Ще на початку ХХ століття показник смертності серед дітей з бактеріальним менінгітом був 90%, а туберкульоз, пневмонія, коклюш прогресували з надзвичайною швидкістю та призводили до смерті.
Світ з пеніциліном — наші часи
Відкриття антибіотиків пов'язане з ім'ям британського бактеріолога Александера Флемінга. Дослідник вирощував бактерії стафілококу, коли помітив, що спори плісняви, які випадково опинилися у чашці Петрі, виробляють певну речовину та не дають бактеріям прогресувати. Так у 1928 році був винайдений пеніцилін — перший сучасний антибіотик. Завдяки цьому відкриттю під час Другої Світової війни вдалось врятувати сотні тисяч життів.
Хоча перший антибіотик винайшов Александер Флемінг, в історії було набагато більше імен, які до 1928 року відкрили свій «пеніцилін».
1640 рік — Джон Паркінгтон, знавець трав при домі Короля Чарльза I, у своїй книзі з фармакології рекомендував використовувати цвіль для лікування.
1875 рік — Джон Тіндалл відкрив антибактеріальну дію гриба Penicillium англійському королівському товариству.
1895 рік — Iталійський вчений Вінченцо Тіберіо опублікував статтю про антибактеріальні властивості деяких екстрактів плісняви, які він виявив під час лікування тифозних та холерних інфекцій у кролів.
1896 рік — Iталійський вчений Бартоломео Гозіо з цвілі Penicillium brevicompactum винайшов антибактеріальну сполуку під назвою «мікофенолова кислота». Вона була ефективна проти на той час смертельної бактерії сибірської виразки.
1899 рік — Рудольф Еммеріх та Оскар Лоу відкрили антибіотичну сполуку, яку утворили бактерії Pseudomonas pyocyanea. Дослідники назвали цю речовину піоцианазою. Препарат використовували як місцевий антисептик.